Валерій Лобановський - Видатні постаті України
Понеділок, 05.12.2016, 15:34Вітаю Вас Гость | RSS
Видатні постаті України
Меню сайту
Категорії розділу
Боксери [3]
В цій категорії зібрані біографії видатних боксерів України
Борці [1]
В цій категорії зібрані видатні борці України
Легкоатлети [1]
Стронґмени [1]
В цій категорії зібрані видатні стронґмени України
Футболісти [3]
В цій категорії зібрані біографії видатних футболістів України
Опитування
Який на вашу думку найвидатніший письменик !!!
Всього відповідей: 85
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Привітання

Біографії


Головна » Біографії » Спортсмени » Футболісти

Валерій Лобановський
 
Валерій Лобновський

    Валерій Лобановський досить швидко закінчив професіональні виступи як футболіст і перейшов на тренерську роботу. Першою командою для 29-річного наставника став дніпропетровський «Дніпро», куди його запросили у другій половині 1968 року. Цього сезону клуб посів третю позицію у своїй підгрупі другої групи класу «А» (друга група класу «А» — тодішня назва першої ліги) і наступні два роки теж фінішував у першій трійці.
     1971 року команда виграла турнір своєї підгрупи. У фінальній групі з чотирьох переможців своїх підгруп дніпряни зайняли друге місце (проходило дві перші команди) і вийшли до вищої ліги. Команда не була «зірковою», але мала у складі класних виконавців (воротар Леонід Колтун, півзахисники Роман Шнейдерман, Анатолій Пилипчук, Станіслав Євсєєнко та нападники Віктор Романюк і колишній гравець «Динамо» й «Чорноморця» Валерій Поркуян). У рік дебюту серед найсильніших «Дніпро» під керівництвом Валерія Лобановського зайняло високе, як на новачка, шосте місце, випередивши багато сильних колективів, наприклад, московські «Динамо» та «Спартак».
     Після такої вдалої роботи у Дніпропетровську його запросили очолити київське «Динамо». Валерій Лобановський у жовтні 1973 року замінив на посаді головного тренера Олександра Севідова.
     20 жовтня 1973 року у львівській грі проти «Карпат» Лобановський вперше вивів команду «Динамо» на поле у ранзі головного тренера. Основний час закінчився «сухою» нічиєю (0:0), а серію пенальті, яка у цьому сезоні була обов'язкою у випадку нічиєї, виграли кияни. Той сезон «Динамо» завершило на 2-му місці.
     У січні 1974 року до Лобановського приєднався колишній партнер з «Динамо» Олег Базилевич, який після закінчення кар'єри тренував «Шахтар» (Донецьк). Цей тандем пропрацював до кінця 1976 року. Обидва наставники мали рівні права, хоча Базилевич був, насамперед, видатним теоретиком, а Лобановський організовував тренувальний процес. У 1974 році до штабу також увійшов Анатолій Пузач. Після сезону 1974 преса характеризувала стиль динамівців під керівництвом нових тренерів не дуже позитивно і критикувала за раціоналізм, небажання грати у атакувальний футбол на виїзді (т. зв. «виїзна модель» — гра від оборони з метою здобуття нічиєї) та за дії на посередніх швидкостях. Але хороших результатів було досягнуто — у 1974 році кияни виграли чемпіонат і здобули Кубок СРСР.
     Сформувався колектив, який міг змагатися з найсильнішими командами Європи. На воротах стояв Євген Рудаков, в обороні грали Стефан Решко, Михайло Фоменко, Володимир Трошкін. В середній лінії діяли, зокрема, Володимир Мунтян, молодий Леонід Буряк, який швидко прогресував, та Володимир Веремєєв. Разом з Олегом Блохіном на вістрі діяв Володимир Онищенко. У традиційному «списку 33 найкращих» футболістів СРСР 1974 року було 8 «динамівців», з них аж 7 — під № 1.
     Тандем Лобановський—Базилевич розумів, що у сучасному футболі неможливо обійтися без точного розрахунку навантажень на футболістів. «Динамо» почало співпрацювати з Анатолієм Михайловичем Зеленцовим — науковцем з кафедри теорії фізвиховання Київського інституту фізкультури. Зеленцов розробив точну систему розрахунку тренувального процесу, математичне моделювання фізичних навантажень на гравців і згодом очолив наукову лабораторію київського «Динамо», яку в народі назвали «центром Зеленцова».
     У 1975 році київське «Динамо» здобуло радянському клубному футболу перші в його історії європейські призи — Кубок кубків і Суперкубок УЄФА.
     У перших трьох раундах Кубка володарів кубків кияни здолали болгарський ЦСКА, «Айнтрахт» (Франкфурт), де виступав відомий Юрґен Ґрабовскі і турецький «Бурсаспор». Півфінальним суперником «Динамо» став ПСВ (Ейндговен) — чемпіон Голландії-1975, у складі якого виступало кілька відомих гравців збірної. Київська гра завершилась розгромом гостей 3:0. Повторну гру з мінімальною перевагою динамівці програли — 1:2.
     У фіналі, що відбувся 14 травня 1975 року у Базелі, команда Лобановського перемогла угорський «Ференцварош» — 3:0. Дубль зробив Володимир Онищенко, один гол забив Олег Блохін. Угорський футбол на той час вже давно пережив свої найкращі роки.
     Восени того ж 1975 року двоматч (протистояння із двох матчів) з володарем Кубка європейських чемпіонів німецькою «Баварією» приніс радянським футболістам упевнені «сухі» перемоги 1:0 у Мюнхені та 2:0 у Києві. Динамівці зуміли переграти клуб, який був базовим для чемпіона світу 1974 — збірної Західної Німеччини та мав у своєму складі зірок європейського футболу Зеппа Майєра, Франца Бекенбауера, Ґеорґа Шварценбека і Ґерда Мюллера.
     Всі 3 голи у цих іграх провів прудконогий результативний нападник Олег Блохін, якого у кінці року «Франс Футбол» визнав найкращим футболістом Європи і вручив «Золотий м'яч» (у класифікації був ще один динамівець — Леонід Буряк поділив 23-26 місця). У 1975 році клуб Валерія Лобановського встановив рекорд радянського «списку 33 найкращих»: у переліку опинилося аж 12 киян і 8 з них були під № 1. Футболісти-переможці Кубка володарів кубків отримали найвище спортивне звання — «заслужений майстер спорту СРСР». За підсумками 1975 року британська Асоціація спортивних журналістів визнала «Динамо» (Київ) найсильнішою футбольною командою світу, а Лобановського — найкращим футбольним тренером світу.
     Валерія Васильовича призначили наставником збірної СРСР, яка у попередньому, 1974 році дуже невдало розпочала відбіркові ігри чемпіонат Європи 1976, програвши Ірландії 3:0. Київське «Динамо», чия висока ігрова форма була безсумнівною, стало базовим клубом збірної.
     Лобановський був прихильником введення системи «осінь-весна», яка більше підходила для клубу, який виступає у єврокубках. «Динамівці» мусили входити у тренувальний період рано навесні, щоб підготуватися до вирішальних стадій міжнародних клубних турнірів, що закінчувалися саме весною, а радянський чемпіонат стартував лише у квітні. Коли ж радянські команди набирали оптимальну форму (літо-осінь), то єврокубки лише починалися. Замість нової системи футбольні чиновники сезон вирішили поділити 1976 року на 2 окремі чемпіонати. Весь календар було підкориговано заради інтересів «Динамо» (Київ) та збірної. Лідерам киян дали можливість цілеспрямовано готуватися до завершальних матчів Кубка європейських чемпіонів, чемпіонату Європи і Олімпіади 1976 у Монреалі. «Динамо» більшість ігор весняної першості 1976 провело напівзапасним складом — кияни були основою збірної СРСР та готувалися до важливих єврокубкових поєдинків з «Сент-Етьєнном». 2:0 на власному полі, 0:2 після основного часу в гостях і пропущений м'яч на 22-й хв. додаткового часу. Французів пройти не вдалося.
     Київський клуб у 1970-х та 1980-х роках мав можливість використовувати потужний «адмінресурс» — палким уболівальником «Динамо» був перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький. Одною вказівкою чи телефонним дзвінком Щербицький міг викликати до Києва будь-якого гравця з команд усієї УРСР. У всьому Радянському Союзі подібними впливами міг похвалитися хіба ЦСКА (Москва), який вербував талановитих футболістів повістками з військомату для «проходження» військової служби у клубі.
     Турнір у відбірковій групі до чемпіонату Європи радянські футболісти виграли, але у плей-оф відбірному раунді поступились майбутнім чемпіонам — Чехословаччині.
     Єдиним пріоритетом став олімпійський турнір. В групі 'збірна' грала зі збірними КНДР і Канади. В обох матчах радянські футболісти легко виграли — з Канадою 2:1, з КНДР 3:0. В чвертьфіналі збірна зустріла іранців. Все було ясно після голу Звягінцева, який подвоїв рахунок, і, хоч збірна Ірану в кінці матчу скоротила відставання, на цьому рахунок 2:1 на користь радянських футболістів не змінилася. В півфіналі з тим самим рахунком збірна СРСР програла майбутнім чемпіонам - збірній НДР. В матчі за «бронзу» збірна перемогла бразильських олімпійців з рахунком 2:0, що означало перший успіх Лобановського на посаді головного тренера збірної Радянського Союзу. Після цього ВВЛ покинув збірну, оскільки тренування двох команд водночас негативно впливало на результати київського «Динамо».
     Влітку 1976 у виснаженій команді почалися конфлікти певних футболістів (Мунтяна, Трошкіна і Матвієнка) з тренерами. Після закінчення першості пішов асистент Лобановського Олег Базилевич. ВВЛ залишився.
     В 1979 році Лобановський головним тренером збірної УРСР на футбольному турнірі Спартакіади народів СРСР. Українці посіли 3-тє місце, в матчі за бронзу обігравши росіян з рахунком 2:1 (Степан Юрчишин - двічі).
     У сезоні 1978 «динаміки» були другими, у 1979 — третіми. Завершив виступи воротар Євген Рудаков. Гравців «бунтівників» віддали до інших команд (Матвієнка та Трошкіна до «Дніпра», Мунтян догравав у київському СКА). До команди прийшов талановитий швидкий лівий оборонець Анатолій Дем'яненко, в основному складі закріпився універсал Володимир Безсонов, у середній лінії діяли Володимир Верємєєв та Леонід Буряк, а у нападі грали Вадим Євтушенко та Олег Блохін, якого ще з 1972 щороку визнають найкращим лівим нападником країни. «Динамо» стає чемпіоном у 1980 та 1981 роках, а керівництво радянського футболу повертає Лобановського на пост наставника збірної у 1982 році (після невиразної гри Радянського Союзу на ЧС 1982).

Шлях до вершин (1982—1990)

Найближчою метою збірної став вихід до фінального турніру чемпіонату Європи 1984. Перед останнім туром СРСР випереджав Португалію на 1 очко і остання гра відбувалася між цими командами у Ліссабоні. Команду Лобановського задовільнала навіть нічия але її не було досягнуто. Долю матчу вирішив пенальті, реалізований португальцем Жордау наприкінці 1 тайму. Валерія Васильовича знову відсторонили від роботи зі збірною.

Тим часом «динамівців» у сезоні 1983 тренував ленінградський фахівець Юрій Морозов. Командній грі бракувало колективної зіграності, частіше траплялися порушення спортивного режиму серед футболістів. 7 місце стало найнижчим від весни 1976 року, коли у чемпіонаті грав напів-„дубль". У 1984 Валерія Лобановського повернули до «Динамо». Команда переживала явний спад — було багато травмованих, тренери у останніх іграх випускали молодь. 10 позиція та поразка у Кубку СРСР вперше за останні 14 років залишила киян без єврокубків.

Валерій Васильович бачив помилки і знав як можна їх виправити. Колектив підтримав наставника і почав готуватися до нового сезону. З «Динамо» пішов Леонід Буряк, на вістря атаки запросили нападника «Чорноморця» Ігоря Бєланова. Команда дуже сильно почала сезон. «Тільки диво може завадити київським динамівцям не стати чемпіонами», — сказав вже восени 1985-го відомий у минулому футболіст Едуард Стрєльцов. Київська команда здобула «дубль» — виграла і чемпіонат і Кубок СРСР.

1986 рік. Лобановський — другий найкращий тренер світу

Навесні 1986 року кияни виграють ще один Кубок кубків — у фіналі турніру підопічні Лобановського розгромили мадридський «Атлетико» 3:0. Перед чемпіонатом світу 1986 у Мексиці головним тренером втретє призначили Валерія Васильвича Лобановського.

Із 11 гравців стартового складу на чемпіонаті світу 8 були представниками «Динамо». Команда у першій ж грі не залишила каменя на камені від оборони Угорщини — 6:0, потім зіграла унічию 1:1 з чемпіонами Європи французами. Третій матч збірна провела напівзапасним складом виграла в аутсайдера Канади — 2:0. Журналісти називали радянський колектив одним з відкриттів чемпіонату — гостра комбінаційна гра на оптимальних швидкостях і лише 1 пропущений гол за 3 матчі.

1/8 фіналу проти Бельгії ввійшла до історії суддівськими помилками та видовищним додатковим часом. Остаточний рахунок — 3:4 (гет-трик Бєланова) і виліт з турніру. Після Кубка світу британський журнал «Ворлд Соккер» назвав «Динамо» другою найкращою командою світу після чемпіонів — збірної Аргентини, а Валерія Лобановського класифікували на 2 позиції серед тренерів (позаду бельгійця Ґі Тіса). «Динамо» виграло чемпіонат країни 1986, найкращим футболістом СРСР назвали Олександра Заварова, найкращим футболістом Європи — Ігоря Бєланова.

Гра вихованців Лобановського у єврокубках, чемпіонаті СРСР та Кубку світу підтвердила жартівливий вислів, який був популярний у народі тоді:Збірна СРСР — це київське «Динамо», ослаблене гравцями інших клубів


Віце-чемпіонство Європи 1988. Виїзд за кордон

Проте вже наступний сезон, 1987, динамівці провело посередньо і закінчили виступи в першості СРСР на 6 місці. Критики ганили наставника киян за недовіру до молодих хлопців, які виступають у молодіжних командах «Динамо» та спробі знов покласти увесь тягар сезону на кільканадцятьох основних досвідчених гравців.

У відбірковому циклі до ЧЄ 1988 Радянський Союз у Парижі на диво впевнено переміг команду одного з лідерів європейського футболу Францію — 2:0. В підсумку радянська команда виграє змагання у відбірковій групі, випередивши французів.

«Срібло» на чемпіонаті Європи 1988 стало найвищим досягненням радянського футболу на рівні збірних з 1972 року. Як і два роки до того (на чемпіонаті світу 1986) Валерій Васильович зробив ставку на перевірених власних гравців. У першій грі радянська команда переграла Голландію — 1:0, потім зіграла внічию з ірландцями і впевнено виграла в Англії — 3:1. Півфінальним суперником команди Лобановського була сильна збірна Італії, але її було обіграно всуху, з рахунокм 2:0.

Фінал став повторенням першої гри, бо суперником знов були голландці. Це був зірковий колектив, найсильніший з часів «тотального футболу», показаного раніше на Кубку світу-1974. Найвідомішими з команди були брати Кумани та тріо Франк Райкаард—Марко ван Бастен—Рууд Гулліт. Після 30 хвилин переваги радянських футболістів гра вирівнялась і рахунок відкрив Гулліт. Другий гол журналісти назвали «фантастичним» і «неповторним» — майже з нульового кута з правого боку воріт ван Бастен перекинув Ріната Дасаєва.

З 11 умовно «основних» (тих, що зіграли більшість ігор) футболістів лише троє не представляли «Динамо» Київ. Решта 8 були гравцями команди зі столиці УРСР. Оборонці Олег Кузнецов та Анатолій Дем'яненко, універсал Василь Рац, футболісти середини поля — Геннадій Литовченко, Олександр Заваров та Олексій Михайличенко і нападники Ігор Бєланов з Олегом Протасовим.

Після здобуття Кубка Радянського Союзу і перемоги у першості 1990 Валерій Лобановський став найтитулованішим тренером часів СРСР: 8 чемпіонських титулів (Борис Аркадьєв та Михайло Якушин виграли по 6) та 6 Кубків СРСР (стільти ж здобув Віктор Маслов).

Лобановський працював у «сборной» до 1990 року. Ще напередодні італійського чемпіонату світу багаторічний наставник «Динамо» та збірної заявив, що незалежно від результатів команди на турнірі, він відмовиться від подальшої роботи з національною командою та «Динамо» і покине СРСР. Власне, чемпіонат світу 1990 вийшов для амбіційної команди СРСР невдалим — виліт вже після групового етапу. Тренер отримав досить цікаві запрошення з найкращих клубів Європи, з них найвідоміша — від мадридського «Реалу» та збірної Англії. Однак Лобановський, відправився на Близький Схід — до ОАЕ та Кувейту, де тренував збірні цих країн.

Робота в Об'єднаних Арабських Еміратах та Кувейті (1990—1996)

Порадившись з родиною, Валерій Васильович вирішив покинути Радянський Союз і поїхав на Арабський півострів. Разом з ним поїхав асистент Володимир Веремеєв.

Там погодився тренувати збірну ОАЕ. Контракт було підписано на 2 роки. Робота зі збірною Еміратів зробила його легендою серед арабів. Завдання, яке було поставлено перед Лобановським — вийти на Кубок Азії 1992 — тренер виконав, а на турнірі посів зі збірною 4 місце — кращий результат «збірники» показали лише в наступному розіграші. Однак Лобановський називав цей період «чорним» — голова ФФ ОАЕ, арабський шейх, досить часто втручався до тренерської роботи Метру, в результаті через конфлікт шейх розірвав контракт, навіть не заплативши (!) суму відступних. Через декілька років шейх послав Лобановському до Києва лист, в якому попросив вибачення та визнав правоту тренера.

Дуже швидко прийшла пропозиція з табору сильнішої збірної Кувейту. Лобановському поставили завдання повернути кувейтців до еліти азійського футболу. Виходило це у нього вдало, на Азійських іграх-1994 збірна здобула бронзові медалі (вперше в історії), однак в країні почалась війна, і негайно по закінченню контракту тренер покинув збірну і повернувся до Києва.

Повернення до «Динамо» (1996–2002)

Восени 1996 року Валерій Васильович Лобановський дав згоду на повернення до «Динамо». Виконувати свої обовязки тренер почав з 1 січня 1997 року. Тоді у клубі зібралися гравці, які були основою збірної України: Сергій Ребров, Олександр Головко, Владислав Ващук, Дмитро Михайленко, Віталій Косовський і Андрій Шевченко. У 1997 році команда перемагає у чемпіонаті України. У 1998 році кияни роблять «дубль» — чемпіонат + Кубок, а Сергій Ребров поставив рекорд чемпіонатів України — 22 голи за сезон.

У Європі команду особливо запам'ятали завдяки розгромним перемогам у груповому турнірі Ліги чемпіонів УЄФА над легендарною «Барселоною» (3:0 удома і 4:0 на виїзді). Матч на «Камп Ноу» був у 2011 році названий найкращим матчем в «новітній» історії українського клубного футболу за версією «Спорт-Експресу». Київський клуб уперше за багато років дійшов так далеко у єврокубках, до 1/4 Ліги чемпіонів, де поступився італійському «Ювентусу» — 1:1 в Італії та 1:4 в Києві (єдиний розгром київського «Динамо» під орудою Лобановського).

На Кубку Співдружності київське «Динамо» показало найкращий результат в історіїї турніру — 6 перемог з 6, різниця м'ячів 19-0 та здобуття престижного трофею.

Сезон 1998/99 став ще успішнішим, бо кияни не тільки повторили перемоги у першості та Кубку України, а й були за крок до фіналу найпрестижнішого євротурніру. У груповому етапі українці грали з «Арсеналом» (Лондон), французьким «Лансом» і грецьким «Панатінаїкосом», в останньому турі забезпечивши перше місце. Чвертьфінальним суперником став іспанський «Реал Мадрид», чинний володар трофею. В нелегкому матчі у Мадриді кияни добилися вигідної нічиєї 1:1 завдяки комбінації Шовковський—Ребров—Шевченко, чим порушили серію королівського клубу, яка складала 15 переможних матчів в єврокубках. Другу гру «Динамо» впевнено виграло — 2:0 (А. Шевченко — двічі).

У півфіналі «динамівці» зустрічалися з мюнхенською «Баварією». Знову перша гра мала пройти у Києві. 80 000 глядачів на НСК «Олімпійському» вже почали сподіватися на хороший результат (рахунок 3:1 після 50 хв. зустрічі), кияни грали впевнено, але Штефан Еффенберг робить рахунок 2:3. На останній, 90-й хвилині основного часу Карстен Янкер зумів таки зрівняти рахунок.« За всю мою кар'єру було дві невдачі, які невідомо чому трапились, два абсолютно неймовірних матчі — 3:4 в Мексиці і 3:3 з «Баварією»… »
« Та й у матчі-відповіді «Динамо» було кращим — лише у Шевченка було багато гольових моментів, втім безрезультатно. А гол Маріо Баслера в першому таймі поставив перед киянами непосильне завдання. Так «динамівці» втратили найреальніший шанс виграти найпрестижніший клубний європейський турнір, і минули черговий пік своєї слави. »

(телепрограма «100% Динамо»)

22-річного Андрія Шевченка визнали найкращим нападником Ліги чемпіонів 1998/99. Разом з Олександром Шовковським вони були номіновані на «Золотий мяч» (3-тє та 32-ге місце відпвідно). В номінації на «Діамантовий мяч» (Найкращий футболіст світу) Андрій посів сьоме місце. Також Шевченко став найкращим клубним форвадом сезону за версією УЄФА.

Півнфінальний матч киян в Лізі чемпіонів з «Баварією» потрапив до списку 50 найкращих матчів в історії турніру.

Ані в наступному сезоні дорога «Динамо» по Лізі Чемпіонів не мусила скінчитись в другому груповому етапі. Перший груповий етап кияни почали з шокуючої домашньої поразки від словенського «Марибору» і виїзної поразки від римського «Лаціо», проте потім прийшов двоматч з леверкузенським «Баєром». В Німеччині «Динамо» зіграло внічию 1:1, а в Києві виграло 4:2.

Далі прийшла перемога в Словенії над «Марибором» (1:2) і домашня поразка від «Лаціо» (1:0). Київський клуб набрав 7 очок, але і цього вистачило на друге місце в групі і прохід далі.

В другому груповому етапі команда заграла впевненіше. «Динамо» почало однаковими поразками 2:1 вдома з «Реалом» і на виїзді з «Баварією», проте більше київський клуб в групі не програвав. Двоматч з норвежським «Русенборгом» команда виграла в обох матчах з рахунком 2:1.

Після цього прийшла нічия в Мадриді з «Реалом» (2:2) і домашня перемога над «Баварією» — 2:0. «Динамо» хоч і набрало 10 очок в групі, але мюнхенці набрали на 1 очко більше, а «Реал» обігнав киян завдяки кращому показнику в особистих матчах. Саме мадридці із «Баварією» вийшли до чвертьфіналу.

Того сезону в Україні київський клуб втретє підряд здобув золотий «дубль», чим поставив рекорд в пострадянському просторі. Особливо вдало «Динамо» зіграло в чемпіонаті — жодної поразки і лише три нічиї у виїзних матчах з «Кривбасом», «Шахтарем» і «Чорноморцем».

Продаж найкращих гравців в найкращі клуби Європи (Андрій Шевченко та Кахабер Каладзе в італійський «Мілан», Олег Лужний та Сергій Ребров в лондонські «Арсенал» та «Тоттенхем Хотспур»), травми провідних гравців Косовського, Гусіна, Кардаша та інших за останні два роки не дозволили «динамівцям» втриматись між топ-командами — два наступні роки «Динамо» зупинилось на стадії першого групового етапу Ліги чемпіонів. Цікавим став матч 2-го туру 2000/01 року, коли перед домашнім матчем з «Манчестер Юнайтед» футболісти київського клубу вирішили постригтися. Той матч «Динамо» зіграло внічию з рахунком 0:0.

Після провального виступу в 2000 році, Лобановський почав заново будувати команду, запросивши до клубу талановитого Олександра Мелащенка, серба Горана Гавранчича, болгарина Георгі Пеєва, румунів Флоріна Черната та Тіберіу Гіоане. В чемпіонаті в «Динамо» з'явився серйозний та амбіційний конкурент — донецький «Шахтар», керований мільярдером Рінатом Ахметовим та підсилений легіонерами з ближнього та далекого зарубіжжя. Вигравши на останніх хвилинах заключний матч чемпіонату з дніпропетровським «Дніпром» (2:1), кияни вдев'яте підряд стали чемпіонами України, лише на 1 очко випередивши «гірників» (64 проти 63).

Зуміщення посад головного тренера збірної України та київської команди погано позначилось на результатах «біло-синіх» в Лізі чемпіонів — знову 4 очки та останнє місце в групі. Свій останній матч на турнірі Лобановський виграв в Києві проти португальської «Боавішти» — 1:0 (Мелащенко).

Ця перемога дозволила київському «Динамо» вийти на 30 місце в рейтингу клубів УЄФА 1997–2002 (саме в цей період Метр тренував київську команду), що стало найкращим показником серед команд колишнього Радянського Союзу за цей відрізок часу[15].

Пішовши з посади головного тренера збірної України, тренер нарешті міг спокійно будувати нову команду «Динамо». І вже взимку «динамівці» здобули Кубок Співдружності, який в останній раз зібрав по-справжньому найсильніших гравців команд СНД. У фіналі в дуже цікавому матчі кияни обіграли московський «Спартак» — 4:3. Віталій Рева став найкращим вортарем турніру.

Навесні під орудою Лобановського кияни зіграли 10 матчів у чемпіонаті та Кубку України, вигравши 8 з них, 2 звівши унічию та жодного разу не програвши, а різниця забитих м'ячів виглядала оптимістично — 24 забиті голи та лише 3 пропущені.

Збірна України

Ще на зорі створення збірної, в 1992 році, керівники ФФУ відіслали до ОАЕ лист, в якому запрошували «Лобана» тренувати збірну. Тренер дав згоду, однак вже за кілька годин до відльоту арабські керівники запропонували йому новий дворічний контракт — 24 тисячі долларів в місяць та нову віллу в Дубаях, від якого ВВЛ не міг відмовитися.

Вдруге керівництво українського футболу вирішило спробувати Лобановського у ранзі наставника національної збірної в 2000. До цього він обіймав посаду тренера-консультанта збірної (з 1996) у Йожефа Сабо, який зайняв у відборі до Євро 2000 2-е місце, але через поразку від Словенії в плей-оф подав у відставку. Пізніше Йожеф Йожефович про це пошкодував :«Я підвів Лобановського. Через мою відставку Валерій мав тренувати дві команди, і це у нього взяло залишок здоров'я». Новому наставникові було важче, адже він не залишив роботи в київському клубі, тому мусив тренувати дві команди одночасно, хоч такий досвід Валерій Васильович вже мав у 1975—1976 та 1986—1990 роках зі збірною СРСР. Суперники у групі були не грандами: Польща, Норвегія, Білорусь, Уельс та Вірменія. Перед початком ігор фаворитом розглядали норвежців — учасників останніх чемпіонатів світу та Європи, найкращу команду континенту 1999 року згідно з класифікацією «Франс футболу» та найперспективнішою командою Європи за версією УЄФА.

В першій половині 2000 ВВЛ зіграв перші два матчі зі збірною України, обидва виїзні і товариські: у березні українці виграли в Болгарії 1:0, а в травні програли англійцям на Вемблі 2:0. Однак сам тренер був під час матчів відсутній, діями команди керував асистент Володимир Веремеєв.

При Лобановському в команді почали регулярно грати такі новачки, як Дмитро Парфьонов, Анатолій Тимощук, Сергій Шищенко та Андрій Воробей а також дебютували Максим Левицький, Сергій Перхун, Олександр Співак, Артем Яшкін, Сергій Задорожний та інші, повернувся Геннадій Зубов. Натомість, закінчили кар'єру у формі «жовто-синіх» Дмитро Михайленко та Сергій Ковальов. Проблему в півзахисті, яка була в команді від часу її заснування, Лобановський вирішив, поставивши Андрія Шевченка на позицію лівого півзахисника — разом Сергієм Ребровим у нападі грали Олександр Мелащенко або Андрій Воробей. Дмитро Парфьонов, який в своїх клубах грав зазвичай грав в обороні, був пересунутий на позицію опорного хавбека, замість нього інколи на поле виходив Сергій Попов.

Насправді, Метр переживав серйозні проблеми з кадром збірної: травми провідних гравців (а особливо голкіперів) збірної — Косовського, Шовковського, Гусіна, Вірта, Левицького, Максимова, Скрипника, Кардаша, Дмитруліна чи Мороза, трагічна загибель перспективного воротаря Сергія Перхуна[20], різке зниження форми і невідповідніть міркам сучасного футболу зі сторони Коновалова та Михайленка, відсутність ігрової практики Сергія Реброва поставило «Лобана» не лише перед вимушеною ротацією складу «жовто-синіх», але й перед необхідністю зміни складу «Динамо». Однак в українському футболі не знайшлося жодного молодого гравця, який би відповідав рівню киян, єдиним винятком став Олександр Мелащенко. «Збірна творилася не на основі «Динамо», як завжди. У ній виступали футболісти з Києва, Донецька, Лондона, Мілана та Москви. З'являлись вони на передматчевий збір у неоднорідному психофізичному стані. Тренерам доводилось виконувати роль механіків, які готують старенький автомобіль до міжнародного ралі[21]». Наступною пробемою стала відсутність плеймейкера — після відходу Юрія Калитвинцева не знайшовся ніхто, хто зміг би замінити футболіста — ні Сергій Кандауров, ні Геннадій Мороз, ні Артем Яшкін. І зрештою, зміна поколінь — після цього відбірного циклу цілий ряд футболістів завершили ігрову кар'єру.

Поєднуючи роботу в збірній України та «Динамо», тренер «розривався» між інтересами обох сторін — поставивши до основи киян, наприклад, венгерського футболіста Ласло Боднара, російського воротаря Олександра Філімонова чи серба Горана Гавранчича, ВВЛ нехтував інтересами «жовто-синьої» дружини. Однак, включаючи в основу недосвідчених Віталія Реву, Юрія Дмитруліна або недолікованого Андрія Гусіна, Васильович ризикував інтересами киїського клубу. В результаті Валерій Васильович не міг викладатися на обидві сторони стовідсотково, а лише наполовину, що негативно позначувалось на результатах обох команд.

Сама група виявилась досить рівною - відразу п'ять команд мали амбіції вийти на мундіаль — Польща, Україна, Білорусь, Норвегія та Уельс. Перший матч вдома проти поляків українці грали непогано, виглядали кращими та активнішими, навіть за статистикою тактично-технічних дій (ТТД), однак програли 1:3 (і через грубі помилки в обороні) - другий гол в ворота «жовто-синіх» забив Еммануель Олісадебе після порушення правил на воротаря В'ячеслава Кернозенко. Однак, українці мусили визнати що поляки переграли їх по самовіддачі — щонайменш двічі захисники вибивали м'яч з лінії воріт, боролись за будь-яку точку поля. Тому не дивно, що після поразки на Валерія Лобановського та його асистентів обрушився шквал критики. Одною з причин була також тактика команди — журналісти не розуміли, чому на полі Україну заступали 3 нападники (окрім Шевченка та Реброва також Яшкін).

Після двох перемог у Вірменії (3:2) та Норвегії (1:0) критика зі сторони журналістів затихла, а українці пішли на зимову паузу в хорошому настрої, посідаючи друге місце за збірною Польщі.

Однак наступні чотири матчі в групі закінчились нічийними результатами. Після нічиїх в Києві з білорусами (0:0) та валлійцями (1:1) на тренерський штаб впав шквал нищівної критики. Різко зменшилась відвідуваність матчів збірної країни — на 83-тисячному «Олмпійському» 30-40 тисяч глядачів не були дуже помітними. Тренера критикували за консерватизм, за те, що тренер покладався на перевірених гравців, не підключуючи молодіж, хоча серед таких голосно про себе заговорив лише Олександр Мелащенко.

Затихли критики після блискучої перемоги в Мінську (0:2) та впевненої перемоги над вірменцями (3:0) у Львові — саме тут і показався досвід підопічних Валерія Лобановського. Ситуація перед останнім туром була такою: Польща мала в активі 20 очок та дострокову перемогу в групі, Україна — 16 очок, Білорусь — 15, Норвегія — 7, Уельс — 6, Вірменія — 5. На останній матч групового етапу українці їхали до Польщі. «Жовто-сині» в досить цікавому матчі зіграли вінчию 1:1 (голи в активі Олісадебе та Шевченка), а підопічні Едуарда Малофеєва програли в Кардіффі з рахунком 1:0, що дозволило збірній України спробувати отримати путівку на чемпіонат світу через плей-оф. Норвежці, яких вважали беззаперечним фаворитом, не могли вибратись з нижньої частини групи та посіли аж четверте місце.

Турнірне становище по завершенні відбіркового турніру в 5-й групі зони УЄФА на Чемпіонат Світу 2002 року

Родина

Від професіонала Лобановського розмови про сім'ю можна було почути дуже рідко: вдова — Аделаїда Панкратіївна, 1940 року народження, юрист за освітою (закінчила Київський університет ім. Т.Г.Шевченка) - була домогосподаркою, єдина дитина — донька Світлана, російський філолог (викладач російської мови для іноземців), закінчила Київський університет.[5] Світлана Лобановська з чоловіком Валерієм Горбиком мають ресторан. Їх діти Богдан і Ксенія носять прізвище діда. Батько Василь Михайлович Лобановський (01.01.1905-1960) – з роду польських графів Лобко-Лобановських, на відміну від старших братів – фізика і професора педіатрії – працював простим робітником (магазинером) на Київському млинзаводі №2. Мати - Бойченко Олександра Максимівна (06.03.1907-1990) - з родини робітників. Її рідний брат - відомий український письменник Бойченко Олександр Максимович. Брат Євген Васильович Лобановський (15.08.1927-09.06.1994) був директором інституту Укрдіпроцукор.

Хоча сім'ю він дуже любив, все ж футболу віддавався в першу чергу, чого вимагав і від своїх підопічних. Відомим став випадок, коли очолюючи збірну України, він напередодні гри з Німеччиною у кінці 2001 року не відпустив з бази «збірника» Андрія Гусіна, коли дружина футболіста мала народжувати.

Політична діяльність

Валерій Васильович перший і останній раз висунув свою кандидатуру у державні органи у 1989 році — на позачергових виборах до Київського міського національно-територіального округу № 33. Але спортивна популярність Лобановського дозволила йому стати лише третім.

За час своєї діяльності в «Динамо» входив в КПРС, однак серйозно в політику не вплутувався. Вже в Україні, «Динамо» було, по суті, керовано фракцією СДПУ(о). Незважаючи на те, що більшість штабу «Динамо» входила в цю фракцію, Лобановський твердо зосереджувався на футболі та залишався до політики байдужим. Це допомагало, наприклад, розвіяти політичну акцію навколо матчів «Динамо» та московського «Спартака» на Кубку Співдружності.

Лобановський про еволюцію футболу

Про моделювання гри

Футбол не стоїть на місці і тренувальний процес вибудовується виходячи з того як розвивається гра. Тренувальний процес треба моделювати, а на заняттях програвати фрагменти майбутніх дій на полі.

За Лобановським, в наш час зіграність — застаріле поняття. Кожен гравець виходить і робить те що потрібно в цей час. Як він це зробить — залежить від його майстерності, підготовки і вміння проявити себе. Але структура гри, тактика не повинні страждати від того хто виступає в конкретний момент у якості виконавця. 

Про тотальний футбол

Лобановський вважав, що в 1958 році, на чемпіонаті світу бразильці зробили революцію у футболі почавши грати по системі 4-2-4. На наступному чемпіонаті світу вони ж запропонували розстановку 4-3-3. Потім у Англії на ЧС-66 з'явилась система 4-4-2.

І раптом 1974 року на ЧС в Німеччині знову революція — тотальний або колективний футбол, який продемонструвала збірна Нідерландів. На думку тренера, тотальний футбол можна порівняти з «золотою жилою», яка себе ще далеко не вичерпала.

Надалі революційний процес у футболі змінився еволюцією: вдосконалюється тактика, випробуються різноманітні співвідношення гравців, використовується різна кількість захисників. Проте в сучасному футболі, на думку Лобановського, всі футболісти повинні встигати грати і в атаці, і в обороні, і не просто грати, а діяти корисно і ефективно. „Зараз ми говоримо про так звану «розумну» універсалізацію. Що я маю на увазі? Ну, наприклад, ми не поставимо, нападаючого Шевченка на місце правого захисника. Але якщо він потрапить у цю зону, то повинен вміти зіграти і там. А майбутнє, я вважаю, взагалі за повною універсалізацією"

Як приклад універсалізації футболіста Лобановський наводив гру Матіаса Заммераen на ЧЕ-96 року, коли німці стали чемпіонами, а номінальний захисник Заммер встигав грати і в обороні, і в організовувати атаки, і брати участь у їх завершенні. При цьому Лобановський критикував модель гри англійця Алана Ширера та бразильця Роналду які грають виключно в атаці і практично не приймають участі в організації гри команди, а тим паче в обороні

Лобановський вважав, що в майбутньому не буде власне форвардів і захисників, натомість підвищиться інтенсивність гри. На його думку, вже сьогодні гравці повинні блискавично приймати рішення, бути універсалами, спринтерами, а команда — володіти високою колективною швидкістю і вмінням застосовувати різні моделі гри, різні тактичні схеми. На думку Лобановського, всі елементи гри прораховуються. «Все є число», — цитував тренер Піфагора. Це можна віднести до будь чого від економіки до футболу. За Лобановським — все число і все прораховується. Дистанція, яку треба пробігти за тренування, кількість передач, ударів. Кращі модельні показники провідних команд світу відомі і футболісти повинні прагнути досягнути цих показників.

Лобановський переконував, що випадковості у грі немає: «Випадковостей не буває. Випадковість теж вияв певної закономірності. Якої? Нехай тренери і журналісти спробують зрозуміти». 

За Лобановським, єдине мірило класу гри команди — гра у європейських турнірах. При цьому Лобановський відзначав, що більш за все його цікавить процес вдосконалення гри команди, процес розвитку футболу, а своє завдання як тренера він бачить в створенні конкурентноздатної команди: «Мене перш за все цікавить процес, вдосконалення. Якщо воно йде, то будуть і пам'ятні матчі і улюблені гравці"

Лобановський вважав, що еволюцію футболу визначають не стільки гравці-зірки, скільки команди-зірки. На його думку зіркові гравці часто виїжджають на старому багажі і не прагнуть вдосконалювати свою гру. «А нове у сучасному футболі — значить швидше, інтенсивніше, важче. Людям, у котрих багато грошей, все це просто не потрібно», — говорив Лобановський. 

Окрім того, на думку Лобановського вивести гравця на рівень модельних показників футболіста-зірки набагато простіше у команді-зірці.

Про роль організації в футболі

За Лобановським важливим фактором у сучасному футболі є рівень організації роботи клубу, федерації і чемпіонату. За його словами, «не можна вимагати від футболістів сучасної гри, а знаходитись на організаційному рівні позавчорашнього дня»

Лобановський відзначав, що навіть у радянські часи чи не головною перевагою Динамо (Київ) була краща організація роботи клубу, адже в плані матеріального забезпечення і тим паче грошей у Москві завжди було краще.

Натомість у Києві краще була поставлена організація справи. На серйознішому рівні була поставлена селекційна робота, створена сучасна система управління, працював інформаційний відділ. У клубі слідкували за розвитком футболу у Європі. Спеціально виписувались іноземні футбольні видання — Shoot, Kicker і France Football. Доводилось добиватись щоб на них виділяли валюту. Окрім того у клубі уважно слідкували за професійними дискусіями провідних футбольних фахівців у Європі.

Лобановський особливо відзначав, що «без журналістів не може йти розвиток футболу. Вони можуть або гальмувати процес, або рухати його вперед»

Про гроші

Важливим фактором в житті футболу залишаються матеріальні ресурси, гроші. Проте, за словами Лобановського: «все залежить від того, куди ці долари вкладаються. Можна їх розтринькати, а можна пустити на розвиток футболу на виховання своїх гравців, створення власної матеріально технічної бази». «В грошах теж потрібна міра. Коли люди отримують надто багато з них стає важче вимагати. Сьогодні проблема світового та європейського футболу в тому, що винагорода і ціна гравців випереджають їх реальну вартість», — говорив Лобановський. На його думку, «головне — мотивація. Як тільки у гравців закінчується мотивація, працювати неможливо»


Поділится ссилкою з друзями:
Категорія: Футболісти | Додав: valera (21.11.2012)
Переглядів: 2224 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Життя сайту!
Пошук
Block title
Block content
Block title
Block content
Block title
Block content
Block title
Block content
Друзі сайту