Петро Дорошенко - Видатні постаті України
Понеділок, 05.12.2016, 15:35Вітаю Вас Гость | RSS
Видатні постаті України
Меню сайту
Категорії розділу
Архієпископи [1]
Гетьмани [7]
В цій категорії зібрані біографії видатних гетьманів України
Отамани [3]
В цій категорії зібрані біографії видатних отаманів України
Характерники [1]
В цій категорії зібрані біографії видатних козаків-характерників України
Опитування
Хто на вашу думку зробив найбільше наукових досягнень в користь України?
Всього відповідей: 52
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Привітання

Біографії


Головна » Біографії » Козацька доба » Гетьмани

Петро Дорошенко
Біографія

Молоді роки

 
Петро Дорошенко

По теорії Нової Хронології він і є султаном Отаманської Порти! Що і видно з його султанської чалми. Народився в Чигирині. Походив із давнього козацького роду і був онуком гетьмана Михайла Дорошенка. Михайло Дорошенко потрапив у пастку в 1628 році під час одного з своїх походів на Крим і Чорне море і був важко поранений у бою з татарськими загонами кримського хана Ґірея. За легендою, татари настромили голову гетьмана на списа і виставили на кілька місяців на воротах міста Кафи (Феодосії). Батько — наказний гетьман, козацький полковник Дорофій Дорошенко. Дружина — Маряна Дорошенко.

  Петро Дорошенко здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови. Героїчна смерть діда була для нього блискучим прикладом беззастережної відданості своєму народові. У неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Брав участь у Національно-визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648—1657. Виконував важливі доручення Богдана Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядами.

  У 1658 році — прилуцький полковник, активний учасник Російсько-української війни (1658—1659). Деякий час він співпрацював із гетьманом Іваном Виговським, запеклим ворогом Москви, а потім і з Юрієм Хмельницьким, сином Богдана. У 1665 році Петро Дорошенко був обраний гетьманом Правобережної України, замінивши на цій посаді Павла Тетерю, який у своїй політиці орієнтувався на Польщу і тим втратив довір'я в значної частини козаків.

Початок гетьманства

  Будучи противником союзу з Московською державою, підтримав гетьмана Івана Виговського. У 1660 у званні полковника чигиринського Петро Дорошенко їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей 1659. У 1663—1664 — генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері, із 1665 — полковник Черкаського полку.

  10 жовтня 1665 правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. У 1665—1666 Петро Дорошенко придушив амбіції двох претендентів на гетьманську булаву — Василя Дрозденка і Степана Опару.

  Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко, за підтримки київського митрополита Йосифа Тукальського, провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин (сердюки і компанійці), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові.

Запровадження реформ

  Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому порубіжжі утворив новий Торговицький полк, який довірив Степанові Щербині. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.
  Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після підписання між Московською державою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини.

  У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по річці Горині.

  Однак, за умовами Підгаєцької угоди, П.Дорошенко вимушений був таки визнати владу польського короля і внаслідок цього почати пошук нового покровителя в особі Османського султана.

Об'єднання з Лівобережжям

  Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час тривало антимосковське повстання. В ході нього у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана Івана Брюховецького і 8 червня 1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.

  Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній Україні тривало недовго. Занепокоєна зміцненням гетьманської влади в Україні Москва та Кримське ханство взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря Петра Суховієнка. Дорошенко, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Дем'яна Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну. На початку 1669 Дорошенку за допомогою запорожців під проводом Івана Сірка вдалося розгромити Суховієнка і його спільників — кримських татар.

Союз з Османською імперією

  Відсутністю Дорошенка в Лівобережній Україні скористалися противники гетьмана. В середині березня 1669 році в Глухові вони проголосили гетьманом Дем'яна Многогрішного, який уклав з Росією новий договір — Глухівські статті. Намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і здобути допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Дорошенко восени 1669 року уклав союзний договір із Османською імперією. Цей союз був затверджений Генеральною Військовою Радою 10-12 березня 1669 року в Корсуні.

  1669 року Дорошенко отримав від турецького султана Мехмеда IV титул бея українського санджаку. На думку історика Наталії Яковенко основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана 18 років тому (у 1651) між Богданом Хмельницьким і турецьким султаном. За цим старим договором:
територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля;
підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно;
українська православна церква зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату;
українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь турецької казни;
на українських землях турки і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир;
Туреччина і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею і Московією без згоди гетьмана;
султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.

Війна з Польщею

  У вересні 1670 Петро Дорошенко як санджакбей турецького султана був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником Михайлом Ханенком. Упродовж 1671 призначений Дорошенком наказний гетьман Остап Гоголь вів воєнні дії проти польської армії і українських загонів Михайла Ханенка. 1671 пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 польська армія на чолі з Яном III Собеським повела наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могильов, Вінницю.

  Навесні 1672 розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. У липні козацькі полки під проводом Дорошенка розгромили на Поділлі під Четвертинівкою козацькі загони Михайла Ханенка. 27 серпня 1672 об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали турецький султан Мехмед IV, кримський хан Селім I Ґерай та гетьман Дорошенко, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На початку вересня 1672 українсько-турецько-татарські війська обложили Львів. Не маючи коштів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 уклав Бучацький мирний договір 1672.

  Укладання Бучацького договору, за яким Польща відмовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. У червні 1673, замість скиненого з гетьманства Дем'яна Многогрішного, лівобережним гетьманом було обрано Івана Самойловича, якого 17 березня 1674 було проголошено гетьманом всієї України.

  У червні 1674 московська армія під командуванням воєводи Григорія Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю — Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Дорошенку під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи, яка змусила Самойловича і московські війська відступити.
Зречення гетьманства

  Правобережна Україна знову перейшла під владу Дорошенка, проте ситуація на Правобережжі була складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Петра Дорошенка впав серед місцевого населення. Розчарований політикою Туреччини, він вирішив зректися булави.

  Восени 1675 року на козацькій раді в Чигирині Петро Дорошенко склав гетьманські клейноди, а Іван Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Московський уряд вимагав від Дорошенка присяги на лівому березі Дніпра в присутності Самойловича і Ромодановського, від чого Дорошенко рішуче відмовився.

  Восени 1676 року 30-тисячна московська армія і полки Самойловича знову обложили Чигирин. 19 вересня 1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін сердюків. Після кількагодинного запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір.

  Після зречення з гетьманства Дорошенко поселився в містечку Сосниця (тепер Чернігівська область), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. У 1679—1682 роках Дорошенко був призначеним вятським воєводою і мешкав безпосередньо у Вятці.

  Останні роки життя Дорошенко провів у селищі Ярополчому під Москвою (тепер село Волоколамського району Московської області Росії; 135 км від Москви), яке було віддано йому в 1684 році в спадкове володіння. Там він, вже літньою людиною, одружився на Агафії Єропкіній, представниці столбового дворянства, яка народила йому синів Олександра і Петра і дочку Катерину. Помер 19 листопада 1698 року. Похований на сільському кладовищі. Там є кам'яна плита з ґратчастою огорожею і з написом. У краєзнавчому музеї навпроти могили зберігається мармурове погруддя гетьмана роботи невідомого скульптора XVIII сторіччя.

  Правнука гетьмана Наталя Ґончарова стала дружиною класика російської літератури Олександра Пушкіна, який шкодував, що каплиці на могилі гетьмана на той час вже не існувало і за клопотанням якого була відновлена після поетової смерті. Цю другу каплицю було знищено більшовиками у роки Другої світової війни. Втретє каплицю було поновлено на кошти російських благотворчих фондів, та за допомогою регіональної громадської організації «Земляцтво вихідців із Хмельницької області».


Поділится ссилкою з друзями:
Категорія: Гетьмани | Додав: valera (28.02.2013) W
Переглядів: 4992 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Життя сайту!
Пошук
Block title
Block content
Block title
Block content
Block title
Block content
Block title
Block content
Друзі сайту