Феофан Прокопович - Видатні постаті України
Понеділок, 05.12.2016, 15:35Вітаю Вас Гость | RSS
Видатні постаті України
Меню сайту
Категорії розділу
Архієпископи [1]
Гетьмани [7]
В цій категорії зібрані біографії видатних гетьманів України
Отамани [3]
В цій категорії зібрані біографії видатних отаманів України
Характерники [1]
В цій категорії зібрані біографії видатних козаків-характерників України
Опитування
Який на вашу думку найвидатніший письменик !!!
Всього відповідей: 85
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Привітання

Біографії


Головна » Біографії » Козацька доба » Архієпископи

Феофан Прокопович
Дитинство та освіта

 Єлисей (його перше ім'я) народився в купецькій сім'ї. Про батька нічого не відомо, носив прізвище матері. Залишившись у ранньому віці сиротою, був узятий на виховання дядьком - Феофаном Прокоповичем, ректором 

Феован Прокопович

Києво-Братської колегії і намісником Києво-Братського монастиря. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії; удосконалював свої знання у Львові і після переходу в уніати обійшов пішки всю Європу. Відвідував університети в Лейпцігу, Халле, Єні. У 1701 році в Римі вступив в прославлену тоді єзуїтську колегію св. Афанасія, засновану для греків і слов'ян.Прослухавши в цій колегії повний курс, придбав величезну начитаність в історичних, богословських та філософських творах, а також в древнеклассіческой літературі і своїми видатними даруваннями звернув на себе увагу папи Климента XI, але не побажав залишитися в Римі і в 1704 році повернувся до Києва. Володів надзвичайно глибокими знаннями в математиці. Знав багато європейських мов.

Викладацька діяльність в Києві

  Повернувшись до Києва і знову звернувшись до православ'я, він став викладати в Києво-Могилянській академії спочатку піїтику, потім риторику, філософію і, нарешті, богослов'я, і ??по всіх цих предметах склав керівництва, дуже чудові для свого часу ясністю викладу і відсутністю схоластичних прийомів.Будучи викладачем піїтики і задовольняючи звичаєм, який вимагав твори драматичних вистав для шкільної сцени, написав трагедокомедію «Володимир», в якій, зображуючи перемогу християнства над язичництвом і осміюючи жерців, як поборників забобони і невігластва, виступив гарячим захисником освіти і прихильником розпочатої вже Петром Великим рішучої боротьби зі старими московськими забобонами. З нагоди Полтавської перемоги 1709 склав панегіричну проповідь, яка була, за наказом Петра, переведена на латинську мову самим автором.У 1711 році був викликаний в царський табір під час Прутського походу, а після повернення звідти зроблений ігуменом Братського монастиря і ректором Києво-Могилянської академії.Продовжуючи свою викладацьку діяльність, видав ряд популярних міркувань, діалогів і проповідей про різних богословських питаннях. Всі ці твори відрізняються живим і дотепним викладом і прагненням до критичного аналізу. Незважаючи на отримане в юності католицьке освіту Феофан був заклятим супротивником всього католицького в науці і житті і шанувальником нової європейської науки, створеної Ф. Беконом і Р. Декартом; він рішуче виступав з різким, принциповим запереченням всякого авторитету духовенства як учительського стану, вимагаючи вільного, критичного ставлення до всіх наукових і життєвих питань і спростовуючи стару теорію про першість духовної влади над світською і взагалі про першість духовенства над усіма інших станів.

У Петербурзі

  Петро I, довідавшись образ думок Феофана і переконавшись в його видатних здібностях, в 1716 році викликав його в Петербург для здійснення реформи церкви.Тут спочатку виступив як проповідника-публіциста, роз'яснюючи дії уряду і доводячи необхідність перетворень, а також осміюючи і сатирично викриваючи її супротивників. З цих проповідей особливо чудові слово про царському подорожі за кордон і «Слово про владу і честі царської» (1718), присвячене доказу необхідності для Росії необмеженого самодержавства, причому проповідник особливо озброювався на «богословів», які вважали, що влада духовна вище світської.Так як після заснування Петербурга залишався без власного єпископа, 2 червня 1718 був висвячений на єпископа Псковського і Нарвського, фактично перебуваючи в Петербурзі, і з того часу стає головним помічником Петра Великого в справах духовного управління. Через його руки проходять, їм складаються або, принаймні, редагуються всі найважливіші законодавчі акти по справах церкви; за дорученням царя він пише передмови і тлумачення до перекладів іноземних книг, підручники, богословські та політичні трактати і інш. Їм складено «Духовний регламент» (1721), «Слово похвальне про флот російському», «Слово про владу і честі царської» (1718), написані передмова до Морського статуту (1719), короткий посібник для проповідників, «Оголошення» про чернецтво ( 1724), трактат про патриаршестве, «Перше вчення отроком», міркування про шлюби з іновірцями, про хрещення, про розкол, докладний коментар до «Статуту про престолонаслідування» під заголовком: «Правда волі монаршої у визначенні спадкоємця держави своєї» (1722) та мн. ін Феофан виступав також як поет, автор силабічних віршів («За Могилою Рябою» - про Прутському поході, посвята Антіох Кантемир, епіграми).При утворенні у 1721 році Святійшого Синоду став його першим віце-президентом (і по смерті Стефана Яворського - його фактичним керівником), з 15 липня 1726 - першість член Синоду.Петро нерідко робив Феофану подарунки: особисто сам подарував йому декілька сіл, дарував значні грошові суми. У Петербурзі Феофан збудував собі обширне подвір'я на лівому березі річки Карпівки (Карповські подвір'я).В той час, як представники великоруської церковної партії і старші ієрархи з київських вчених, керівником яких був Стефан Яворський, в своїх поглядах на відносини світської влади до духовної, а також і в деяких богословських питаннях, схилялися до католицькому вченню, стояв на точці зору, близькою до переконань протестантських богословів, серед яких він мав чимало друзів і шанувальників.З 25 червня 1725 був архієпископом Великого Новгорода і Великих Лук.Його політичні переконання, основою яких була теорія так званого «освіченого абсолютизму», цілком розділялися Петром I. При такому положенні справи численні вороги Феофана не мали можливості йому шкодити. По смерті Петра обставини змінилися: йому довелося витримати запеклу і небезпечну боротьбу, відображаючи звинувачення вже не стільки богословського, скільки політичного характеру. Але зумів майстерно скористатися обставинами вступу на престол імператриці Анни і стати на чолі тієї партії «середнього чину людей», які зруйнували задуми «верховніков» подачею государині відомої чолобитною про відновлення самодержавства.Завдяки своєму діяльної участі в цій події, знову придбав міцне положення при Дворі та в Синоді - і обрушився на своїх старих ворогів, полеміку з якими на цей раз повів уже не стільки в літературі, скільки в застінках Таємної канцелярії. Жертви мстивості Феофана обчислюються сотнями, в тому числі багато архієреї: Феофілакт (Лопатинський), Георгій (Дашков), Ігнатій (Смола), Сильвестр (Холмський-Волинець), Варлаам (Вонатовіч)Колишній гарячий захисник реформи, що діяв в ім'я інтересів освіти, в якому він бачив єдиний заставу блага Росії, тепер, при змінених умовах російського життя, хоч і намагається захищати результати реформи від зазіхань реакції, але по суті своїй ролі офіційного проповідника-публіциста звертається з діяча прогресивного в суворого консерватора і стає панегіристів, який реабілітує існуючий порядок навіть і в тих випадках, коли він суперечив його власному ідеалі.Але Феофан все ж залишався людиною, високо цінив і, по можливості, отстаивавшим науку і освіту. У кращих своїх творах він виступає представником критично-викривального спрямування. Виходячи з понять сучасного йому наукового раціоналізму та протестантської теології, Феофан негативно ставиться до старих форм московської церковної і суспільного життя, які вважає особливо придатними процвітанню невігластва або показною псевдо-вченості, святенництва і забобони; в ім'я виставленого їм ідеалу освіченої людини і сильного своїм просвітництвом держави, він сатирично зображує сучасну йому російську життя і в цьому сенсі може бути названий першим російським сатириком, першим представником того напрямку, до якого згодом приєдналися наші кращі літературні сили.Його вплив на знаменитого російського поета Антіоха Кантеміра, сатири якого нерідко є тільки перифразом проповідей Феофана, було надзвичайно сильно; не підлягає також сумніву і вплив його на В. Н. Татіщева, автора першого капітального праці з російської історії, погляди якого на російську історію і сучасність вироблялися, можна сказати, в школі Феофана.Його твори латинською мовою видані в XVIII столітті в Кенігсберзі і Лейпцігу Дамаскін (Руднєвим), Іакінф (Карпінським), Давид Нащинський і Самуїлом (Миславський); деякі перекладалися на російську мову. «Слова і Речі» видані в 3-х частинах (СПб., 1765).Феофана Прокоповича прийнято вважати автором тези про триєдиного російською народі, концепція про який згодом стала офіційною державотворчої в Російській імперії, сама назва якої, так само було запропоновано Феофаном Прокоповичем.


Поділится ссилкою з друзями:
Категорія: Архієпископи | Додав: valera (11.03.2013) W
Переглядів: 773 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Життя сайту!
Пошук
Block title
Block content
Block title
Block content
Block title
Block content
Block title
Block content
Друзі сайту